Вадатурський назвав ситуацію в Криму «рейдерським захопленням»
Генеральний директор компанії «НІБУЛОН» прокоментував ситуацію в Криму
Олексій Вадатурський, генеральний директор компанії «НІБУЛОН», прокоментував ситуацію в Криму.
«Те, що сьогодні відбувається в Криму ― це рейдерське захоплення нашої країни. Застосовується класична і давно перевірена схема захоплення рейдерських підприємств: у кінці робочого тижня або у вихідний день на території з'являються озброєні люди, блокують охорону або видаляють її з території, заводять свого директора і оголошують його керівником. При цьому свої незаконні дії «підтверджують» за допомогою якого-небудь сумнівного документа або такого ж судового рішення і супроводжують потужною піар-акцією в стилі «ми хороші, все буде добре, а з нами ще краще». Ця схема давно відпрацьована і в Росії, і в Україні. Навіщо займатися, наприклад, приватизацією ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект»? Давайте поставимо свого директора, і завод, по суті ― наш. «Дешево і сердито». Так було на Чорноморському суднобудівному заводі, так було на суднобудівному заводі «Океан». Те ж саме відбувається в Криму на наших з вами очах: посадили в крісло проросійського мера Севастополя, під дулами автоматів «обрали» головою уряду автономії українофоба Аксьонова (на підтримку якого, до речі, на останніх виборах до кримського парламенту проголосувало лише 4% населення півострова), заблокували українських військових, наповнили півострів величезною кількістю своїх озброєних людей, а зараз готують завідомо липовий референдум ― і все це супроводжується найбільш безсоромною за весь пострадянський час антиукраїнською, брудною, брехливої і ворожою пропагандою.
Ми повинні зрозуміти: пропаганда ― це дуже небезпечна зброя масового ураження, яку Росія зухвало і цинічно використовує проти нашої країни, проти кожного з нас. І ставитися до неї треба як до зброї, як до інформаційної агресії, цілеспрямованого залякування та дезінформації. Нас хочуть відучити думати, перестати вірити власним очам і вухам, довести, що для нас нічого не означає таке поняття як Батьківщина-мати, що ми самі не здатні визначити свою долю і вибрати своє майбутнє. Росія, в особі її найвищого керівництва, хоче зробити це за нас, обіцяючи, що тільки в її обіймах громадяни України будуть щасливі.
Не будуть. Ніколи не вірте тому, хто обіцяє зробити замість вас ваше життя кращим. Не зробить. Сьогодні у Росії безліч внутрішніх проблем, тому що Росія ― це не тільки Москва, Петербург і те, що показують вам по телевізору. Росія ― це депресивні міста і села, застаріла промисловість, занедбані регіони, віддані на місцевим олігархам, шалена корупція і повна відсутність свобод. Наявність енергоносіїв тільки розбестила російську владу. Прибуток від природних багатств, від того, що за законом має належати всім, осідає в кишенях російської еліти, яка всі ці роки обкрадає своїх співгромадян.
І у нас було те ж саме, але тепер з'явився шанс змінити все в нашій країні.
Коли мене запитують, чого можна чекати в разі зближення з Росією, я говорю, що нічого чекати не потрібно, все давно відомо і наочно продемонстровано миколаївцям. А щоб стало зрозуміліше, достатньо подивитися на наше суднобудування. Згадайте: прийшли росіяни Чуркіни ― і не стало легенди вітчизняного суднобудування, Чорноморського суднобудівного заводу. Це була їх ініціатива або у них була місія ― вбити цей завод, я не знаю, але пам'ятаю, як спочатку вони обіцяли заводчанам шанувати традиції, підвищувати зарплати, розвивати соціальну сферу, говорили, що у них повний портфель замовлень. Їм було не шкода красивих слів, як не шкода слів сьогодні тим, хто знову хоче обдурити довірливих громадян Криму і Південного Сходу України. А ми повинні пам'ятати, що не за словами потрібно судити про наміри, а за справами.
Після Чуркіних прийшов інший, не менш яскравий представник російського бізнесу. Спочатку йому дозволили зайти на Херсонський суднобудівний завод, потім він закріпився на ЧСЗ, потім йому віддали «Океан» і дозволили управляти державним підприємством ― Суднобудівним заводом ім. 61 комунара. Як, на яких підставах, за якими законами ? Так, попередня влада щедро завітала уродженцю сусідньої держави за його видатні «заслуги» перед нашою країною українське громадянство, але стиль ведення ним бізнесу залишилася колишньою.
Вся бізнес-система в Україні скалькована з російської: і ваучерна приватизація, і розграбування державного майна, і об’єднання бізнесу з криміналом, і їх спільні організовані «походи» у владу. Природно, у владу входили не для того, щоб будувати і створювати, а щоб «сісти» (як наркоман на голку) на грошові потоки, щоб ділити і віднімати. Якщо хто не знає, цей російський досвід, випробуваний там, а потім швидко і успішно впроваджений тут, використовувався, щоб системно, масштабно оббирати народ, викачувати з нього все, до останньої копійки, а потім накопичені за наш рахунок багатства ховати в Європі та Америці ― і там починати чесний бізнес, жити, лікуватися, навчати дітей. Мотив зрозумілий і цинічний: грабувати тут, щоб потім добре жилося там. Тому народ України для них ― кормова база, і не більше.
Ми зуміли пережити ті часи, коли для того, щоб вирішити те чи інше питання, бізнесменові потрібно було йти на прийом не до міністра або губернатора, а до того, хто їх поставив на високий державний пост, коли цілі галузі економіки та органи влади були «приватизовані», а фінансові потоки контролювалися тіньовими «наглядачами». Така система була вибудувана повсюдно. Тому що так звикли вести бізнес в Росії. Значить, вирішили в сусідній державі, за тими ж правилами повинен працювати бізнес і в Україні.
Ми бачимо, як бреше глава РФ, публічно заперечуючи перебування російських військ на території Криму, а значить ― на суверенній території України. Ми бачимо, як він бреше громадянам Росії, як він бреше всьому світу, а значить ― і українцям. Так чи можемо ми очікувати від керівництва Кремля чесних вчинків і рішень по відношенню до кримчан і жителям інших регіонів України?
Нам потрібно чесно і відверто сказати: сьогодні відбувається незаконне захоплення нашої території за найактивнішої безпосередній участі «сусіда». До нас у будинок без нашого дозволу прийшли чужі люди ― «зелені чоловічки» без розпізнавальних знаків. А ще з мовчазної згоди російського керівництва головорізи з групи «Схід» ― страшні люди. Вони прийшли до нас зі зброєю і кажуть, що хочуть нас захистити. Я питаю: від кого? Так, у нас зараз проблеми, але в кожному будинку, в кожній сім'ї бувають і сварки, і незгоди, і з'ясування відносин. Але ми розберемося самі! Ми самі все з'ясуємо, зрозуміємо, через що сварилися, помиримось і будемо жити в своєму будинку мирно, довго і щасливо. Не треба нас мирити, кожен знає, що навіть близьким родичам не варто сунутися в сім'ю зі своїми порадами, а тим більше із зброєю і погрозами.
У нас сьогодні з'явився шанс викорінити корупцію, зажити нормальним життям, коли кожна працююча людина буде отримувати за свою працю гідну плату, зможе спокійно утримувати сім'ю, лікуватися, навчати дітей і знати, що завтра буде так само або навіть краще. Доказом цьому є те, як самовіддано захищає незалежність і цілісність України населення західних наших областей, яке прийняло на себе основне навантаження протистояння на Майдані. Адже саме ці люди як ніхто знають, наскільки у всьому захищена людина в Європі, і наскільки вона беззахисна і безсила в Україні.
В українських бізнесменів з'явився шанс раз і назавжди позбутися корупційного тягаря, який за багато років практично розчавив будь-яку ділову ініціативу в нашій країні, шанс забути про відкати і хабарі, а чесно зароблене пускати на розвиток підприємств і на підвищення зарплат своїх співробітників.
У наших політиків з'явився шанс вибудувати таку систему влади, яка дасть можливість нашій країні впоратися з розрухою, набратися сил, відбудувати економіку і зайняти гідне місце на карті світу.
Хто б що не говорив, сьогодні в Україні є легітимна влада.
Так, сьогодні у нас немає президента, але він втік з країни, кинув своїх виборців, політичних соратників, партію і найближче оточення. Але є законно обраний народом парламент, є уряд, є законно обраний голова Верховної Ради ― виконуючий обов'язки президента; вони затверджені легітимним парламентом, призначені голови обласних державних адміністрацій. А той, хто продовжує говорити про нелегітимність української влади, просто не хоче нам добра. І якщо ми не хочемо грати на руку недоброзичливцям і недругам, не хочемо хаосу в своїй країні, треба припинити ці розмови.
Сьогодні обов'язок кожного громадянина ― згуртуватися заради збереження нашої Батьківщини, заради цілісності України, заради свого світлого майбутнього. Ким би ви не були, яких би політичних поглядів не дотримувалися, потрібно допомогти владі відновити порядок і підняти країну. Давайте забудемо чвари і образи, не час зараз з'ясовувати стосунки! Утримати країну, не дати її розколоти і знищити ― наша спільна турбота!
Це не означає, що ми дозволимо владі бути безвідповідальною. Ні, кожен, хто прийшов у владу сьогодні або прийде завтра, повинен пам'ятати, що стало причиною Майдану; новим керівникам, від самого верху до самого низу, потрібно зрозуміти, що ніколи більше в нашій країні народ не дозволить їм над собою знущатися. Насправді в крові і диму на Майдані, де стояли доктори наук, художники, дизайнери, селяни, робітники, музиканти, бізнесмени, народився новий громадянин України. Не випадково європейські політики із захопленням визнають, що жодна революція у світі за останнє сторіччя не змогла підняти суспільство на такий якісно новий рівень, як у нас. Це вже інший народ ― сміливий, рішучий, мудрий, відповідальний і вимогливий одночасно. У кабінетах нових керівників на чільному місці повинні висіти не тільки портрети президентів чи партійних лідерів, а й фотографії, на яких відображена боротьба Майдану за процвітання України. Вони повинні завжди пам'ятати, заради чого загинули герої Небесної сотні, в їх вухах завжди повинен звучати голос Майдану, щоб не дати заснути їх совісті. Я, наприклад, представникам нової влади так і сказав : допоможу у всьому. Але якщо побачу, що й ви будете продовжувати робити те ж, що робила попередня влада до вас, тоді не ображайтесь.
У нашій країні, в моєму рідному Миколаєві не має бути жодних проявів сепаратизму. Той, хто закликає до розколу країни ― ворог. За всіма законами ― і державним, і людським. Я не знаю, чим керуються ті, хто чомусь позначив себе гвардійськими стрічками і відкрито ратує за розвал України; там в основі ― дурість, недалекоглядність або меркантильний, грошовий інтерес. Як ви знаєте, у компанії «НІБУЛОН» є філії в 12 областях, і я знаю, що відбувається на кордоні з Росією. Знаю, як на території Росії, в прикордонних населених пунктах провокатори вербують людей для «політичного туризму» ― в нашу країну, на мітинги, щоб кричати, битися і вивішувати чужі прапори. Одні й ті ж люди, багатотисячні гастролери кочують по різних областях, заробляючи на нашій крові. Чужі люди їдуть до нас за гроші розгойдувати і руйнувати наш спільний дім, а тут, у нас, знаходяться їхні ідейні або безідейні пособники, які прагнуть перекреслити наше майбутнє. Цих людей, які допомагають агресорам, породила попередня злочинна влада, яка зараз використовує цих спільників, щоб повернутися.
Нехай ними займаються ті, хто зобов'язаний це робити за службовим обов'язком, але ми всі не повинні піддаватися на їхні провокації, не повинні ходити на їхні мітинги і переказувати їх дурості. Нам всім потрібно зрозуміти: бажати зла своїй країні, хотіти розколу та приєднання до іншої держави, може тільки той, що нічого не зробив, нічого не створив на своїй землі. Це люди з психологією утриманців, яким нічим дорожити. За їх криком немає нічого, окрім прагнення до руйнування, до невмотивованої агресії, до заперечення будь-якого інакомислення!
Коли я чую про те, що в нашій країні обмежується або «ущемляється» російська мова, я сміюся. Пам'ятаю, як мені вручали «Зірку Героя України», і мені потрібно було виступити з цього приводу. Це було при Вікторі Андрійовичу Ющенко, і мій виступ був російською мовою. Та ніколи в голову нікому не приходило питати: хто, чому і на якій мові розмовляє. Тема мови ― абсолютно надумана, штучна тема, роздута тими, хто має намір розколоти українське суспільство. Ті, хто вигадав мовну проблему і спекулює на ній, навішують красиві ярлики, порівнюють самооборону Майдану з псевдосамообороною самопроголошеного керівництва Криму. Однак від цього замаскований під «самооборону» російський спецназівець в Криму не перестає бути загарбником.
Так само, як абсолютно вигадана і штучна якась «бандерівська загроза». Ми працюємо у Західній Україні, в нашій компанії багато уродженців із Західної України, в Миколаєві дуже багато авторитетних людей ― лікарі, вчителі ― вихідці із Західної України. Всі вони хороші, чесні, високопрофесійні люди. А наші громадяни, яким умисно підкинули казку про «страшних бандерівців», стали жертвами брудних технологією, жертвами, а то й інвалідами оскаженілої інформаційної війни, розгорнутої проти України, щоб розколоти нашу єдність. Будь ласка, давайте вже одужувати, не треба повторювати дурниці, тому що наші недруги якраз і розраховують на дурість і довірливість людей, які мало цікавляться тим, що насправді відбувається навколо і чому.
Але є дійсно проблемні питання, які потрібно вирішувати негайно і жорстко ― це порядок і безпека. Мені незрозуміло, чому не діють наші правоохоронні органи: у них є всі підстави, щоб без додаткових наказів свого начальства зупинити безчинства. Якщо ввечері по місту йдуть агресивні люди з бітами, палицями або арматурою, вони повинні бути затримані до з'ясування всіх обставин і планів. Потрібно знати, що це за люди, звідки вони, навіщо тут, чому у них в руках ці предмети. Таких прогулянок зі зброєю не повинно бути в нашому місті. Якщо міліція не справляється зі своїми завданнями, давайте відроджувати народні дружини. Не назавжди ― тимчасово. Але, повірте, якщо кілька хуліганів-молодчиків будуть за рішенням суду арештовані хоч на п'ять діб, менше стане тих, хто гулятиме з битами, а після наступної «партії» посидівши під вартою ― ще менше. Але й громадяни повинні включитися в загальний процес наведення порядку. Якщо ви бачите з вікна, що по вулиці йде група людей з палицями або чимось іншим, ніж можна вдарити і поранити, зателефонуйте в міліцію, розкажіть. А якщо в міліції належним чином не відреагують на ваш сигнал, телефонуйте міліцейському керівництву або повідомляйте в ЗМІ.
Нашим журналістам потрібно сказати велике спасибі за те, що в цей складний час вони, ризикуючи собою, роблять свою роботу, виконують свій обов'язок. Ви знаєте, як нападають на телевізійні групи в Криму, як б'ють журналістів, знищують їх апаратуру. Тільки злочинці бояться свідків та документальних підтверджень власних злочинів. Чесній людині, всім, хто бореться за праве діло, нема чого ховатися від об'єктивів, а тим більше бити журналістів.
Ще одна тема, якої я не можу не торкнутися, ― знесення пам'ятника Леніну. Так, мені теж не подобається, яким чином це відбулося. Його можна було демонтувати і передати на зберігання в музей. Так, у нас багато дійсно першорядних завдань, і не з пам'ятника треба було починати. Але у самому факті демонтажу пам'ятника Леніну в Миколаєві не бачу нічого страшного чи трагічного ні для міста, ні для його жителів. Я бачив за своє життя повалення багатьох пам'яток ― Сталіну, Дзержинському, Карлу Марксу, Леніну. Чого ми боїмося? Хто були для України всі ці люди, хто був для Миколаєва Ленін ? Чи не про пам'ятки ми повинні думати, а про те, що сто років тому у нашого народу відібрали віру в Бога, розтоптали християнські цінності, задавили духовність народу, яка накопичувалася століттями. Незгодних знищували голодом, з людей намагалися зробити слухняних солдатів революції, потім таких же слухняних будівників комунізму, тому руйнувалися церкви, зрізались хрести і дзвони, а замість них на кожному кроці розставлялися ідоли. Тому давайте заспокоїмося, ленініана в історії України ― тільки сторінка, трагічна і кривава сторінка, так чи варто переживати через те, що ми поступово звільняємося саме від такої спадщини. У нас сьогодні інша біда, справжня біда ― ворог біля воріт, на карту поставлена цілісність нашої країни, вирішується, бути чи не бути Україні. Тому і тут не дайте себе обдурити, не дайте відвернути свою увагу на надуману проблему.
Зараз дійсно вирішується наша історія. Коли розпадався СРСР, в одній газеті був опублікований дуже яскравий малюнок: довгий поїзд, завантажений зерном, металом, вугіллям продуктами та іншим. На поїзді було написано «Україна», а в редакційній статті розповідалося, скільки ми хліба вирощуємо, вугілля і газу добуваємо, цукру, металу і т. д. виробляємо, і що тепер Росія буде без усього цього робити. Сьогодні треба визнати, що нам, нашому ешелону так і не дозволили відірватися і пуститися у вільне плавання, нас підсаджували то на газову, то на кредитну «голку», а в цей час поїзд грабували, заколисуючи нас піснями про братерську любов. Сьогодні кремлівське керівництво показало нам своє справжнє обличчя. Дуже хочу сподіватися, що це нас протверезить і позбавить від ілюзій.
Я можу зрозуміти тих літніх людей, які до цих пір тужать по Радянському Союзу і проектують свою тугу за минулим, за своєю молодості на Росію. Так у людини, якій ампутували руку, якийсь час продовжує боліти вже відсутня рука. Це фантомні болі. Нам потрібно просто навчитися користуватися залишилася рукою і не шкодувати про те, чого вже немає. Ніхто не заважає нам жити мирно і для обопільного задоволення жити поруч. А якщо поруч не завжди виходить, то вже разом, під одним дахом краще точно не буде. Особливо, коли нас намагаються примусити до любові під прицілом.
У України свій шлях ― Євросоюз. Нам не потрібно бути частиною імперії, нам потрібен рівноправний союз, де кожен дотримується правил сусідства і співпраці, не хоче поживитися за рахунок інших або добитися бажаного за допомогою шантажу. Ми самі будемо вирішувати, як нам жити. З цієї причини ми і погодилися з європейськими правилами і прийняли філософію цивілізованого бізнесу, як результат ― за багато років ми зуміли стати успішною і відомою компанією, яка користується довірою міжнародних фінансових інститутів та іноземних партнерів. Зараз потрібно підставити плече влади, перейти на жорстку економію державних коштів, щоб спрямувати кошти на структурні реформи, які так необхідні нашій державі. Наші міжнародні партнери нам допоможуть. І допомагатимуть багато і часто, якщо побачать, що ми цією допомогою не розкрадаємося, а використовуємо за призначенням. Так, це будуть гроші не просто так, а під конкретні програми і прозорі умови. І ми повинні погоджуватися на найсуворіший і жорсткий контроль з боку партнерів за тим, як ми використовуємо їх допомогу, ми повинні будемо звітувати за кожен цент. Тільки там ми навчимося жити за правилами цивілізованого світу. І тоді 20-30 млрд доларів допомоги, яка може бути надана нам найближчим часом світовою спільнотою, допоможуть нам в стислі терміни перетворити країну на успішну і процвітаючу.
Як бачимо, у нас дуже хороші і цілком реальні перспективи, але дуже небезпечна внутрішня і зовнішня ситуація. Що робити в умовах, що склалися ? По-перше, розмовляти з людьми. Сьогодні в нашій країні цього ніхто не робить, не пояснює, що сталося і чому, що може бути далі, як нам треба поступати, як себе вести в цей час. А потрібно терміново почати збирати людей тому, що і так час згаяно. Потрібно зібрати директорів шкіл, поговорити з ними, потрібно, щоб вони потім зібрали вчителів і відповіли на всі питання, вчителі можуть потім з батьками на батьківських зборах поділитися отриманою інформацією. Потрібно дійти до кожного села, а хто ще в селі пояснить, що відбувається, якщо не вчитель, не директор школи? Це дуже важливо. У нашому суспільстві розірвано, втрачено зв'язок, немає спілкування, і сьогоднішня ситуація ― теж наслідок цього розлому комунікацій. Точно так само на підприємствах. Керівники знають, як це робити, і знають, як це важливо, щоб люди розуміли, чому і для чого приймаються ті чи інші рішення, як збирається розвиватися підприємство, що виробляти, з ким співпрацювати. Те ж саме і на рівні міста, області, країни. Обласній раді, міській раді, радам усіх рівнів потрібно зібрати актив, депутатів усіх попередніх скликань і всім сказати: ось ми тут зібралися, нинішні і колишні члени таких-то партій ― комуністи, соціалісти, регіонали, БЮТ, УДАР або Наша Україна. Ми всі різні, у нас різні погляди на багато речей, але у нас, таких різних, сьогодні одна мета, одне завдання ― зберегти країну, зберегти цілісність держави, захистити людей, які нас вибирали і привели до влади.
Сьогодні всі ми повинні бути чесними, зібраними, самовідданими і мудрими. Батьківщина в небезпеці, вона потребує нашого захисту, нашої єдності. Ми не маємо права її підвести, історія нам цього не простить!